Втрачаючи свідомість, серце мліє,
В паралічі думок, мов неживе,
Проходить загартовування віри,
В кліщах воно затиснуте, німе.
А потім ще й очищення в горнилі,
Безжальна поведінка Коваля.
Він кидає в вогонь, і що є сили
Розжарює під колір янтаря.
І я вже не витримую, від болю,
Звиваюся, кричу, то ж я жива(!),
Та сковану залізну мою волю
Зненацька охолоджує вода.
Навіщо, Боже, ці випробування?
Невже я непослушною була?
У відповідь - безжалісне мовчання
А потім Голос "Віриш у дива?"