Чимало охочих у морі життєвім
Дмухнути у парус - в безжалісний штиль,
Щоб на горизонті зявилась миттєво
Земля, де скінчиться невпевненість хвиль.
Дмухнути - і дати надію на певність,
На ствердлість каміння і міцність гори,
Бо важко дивитись на марне, даремне
Бовтання в воді без якоїсь мети.
Дмухнути - щоб човен в буремному морі
Пристав до одного з крутих берегів,
Щоб кинув свій якір - і з вдячністю долі
Згадав про той подих могутніх богів.
Дарма, що опісля відкриється правда -
І острів скінчиться - за сутки ходьби,
Й захочеться штилю, де сонце лукаве
Моргає, киваючи на материки.
Дарма, що на острові ніде пристати,
І він аж рипить від заблуканих снів,
Що певність - сховалась за стіни кімнати,
В будівлях, що пнуться увись, до Богів.
Дарма, що не можна об скелі розбитись,
Що в шторм не сховають оливкові хвилі,
Чогось слід чекати, чекати і вити
В задусі і смороді, наче в могилі.
Вертатися подумки в штиль, коли вітер
Вітрила напнув, підганяючи хід
До берега, звідки нема куди дітись,
На впевнений ствердний лискучий граніт.