Рано вранці встану, вийду в чисте поле,
де стерня жовтіє в краплинках роси,
де разом ходили, ми колись до школи,
тоді не сприймали тієї краси.
Сонце розганяє осінні тумани
і спадають роси, на жовтій стерні,
там, де ми ходили, босими ногами
та не повмирали у голодні дні.
Пролітають гуси, до теплого краю
та нас залишають на нашій землі,
а я з кожним роком, втому відчуваю
і дивлюсь за обрій, у сірій імлі.