Я до смерті закоханий в голос застуджений...
Хтось сказав, що ми друзі – діагноз ясний ...
Не моя ... Не мені, видно, долею суджена.
Нам, напевно, не можна... Хіба уві сні …
Поруч ти – хоч не личить шаріти від скромності –
Намагаюся бути скромнішим завжди.
Є дружина – кохання у межах законності.
На порозі ж застиг, щоб почути: – Зажди…
Маєш власне життя ... Все надовго розписано ...
Твій успішний і добрий не чує душі ...
Стоїмо... Мовчимо... У думках наче врізано:
Заборона! Не можна! Та ми ж не чужі…
Розхристалася сукня... волосся заплутане...
полетіла до біса про друзів брехня...
воскресала душа, в заборони закутана –
Дивний присмак у ній: сіль? помада твоя?
Оригінал:http://www.stihi.ru/2011/02/25/7297