Н.бідненко
Як хочеться, бува, все розтрощить,
Світ рознести на дрібки і на друзки,
Звести з байдужості навколо щит
І не давать душі ні в чому спуску.
Як хочеться не вірити у те,
Що ти підеш без сліз і хвилювання
І забуттям дороги замете…
В осіннім небі – весен сподівання.
Як хочеться вернутись у тепло
Попри руїни марної надії.
А світ стоїть. Нічого й не було…
Лиш гострі скалки ранять-ріжуть мрії.
***
Как хочется, бывает, растрощить,
Мир разнести на атомы и щепки
Из равнодушия поставить щит
И не давать душе ни в чём зацепки.
Как хочется не верить даже в то,
Что ты уйдёшь без слёз и без волнения
И памяти дороги замело...
В осеннем небе - вёсен увлечение.
Как хочется вернуться мне в тепло
Через руины брошенной надежды,
А мир стоит. И не было всего...
И лишь осколками разрезаны одежды.