Вірш написала моя сестра яка одна виховує чотирьох дітей,
А чоловік змінив сім’ю на українську війну.
Не судіть мене люди! Не треба!
Ви ж не знаєте як я живу!
Я що миті молюся до неба,
За гірку полин долю свою.
Я надію в душі теплу маю,
Що і в мене все буде гаразд!
Не судить! Дуже прошу! Благаю!
Добре слово скажіте хоч раз!
Краще б я, як раніше не знала,
Що це зрада і що це обман.
Краще б вірила в те, що не має,
И стелилась йому мов туман.
Але ж ні! Перестала просити,
Вірить в брехні й його розуміти.
Тож не треба мене зневажати!
Він мов вітер, а в мене є ДІТИ!