перевод на украинский язык стихотворения Дмитрия Мизгулина
Вік чоловіка вже спливає,
Та бідолашний мерехтить,
Іще він «коником» стрибає,
Не чуючи останню мить.
Він на жінок ще поглядає.
Так – наче трохи захворів,
Але він вироку не знає
Уже безсилих лікарів.
Ще сам собі він безтурботність,
Не відчуває смерті страх,
Та вже читається скорботність
В його тьмяніючи очах.
І чоловік не уявляє
У своїй хатинці луб'яній,
Що поступово убуває,
Завершує свій шлях земний.
Сміється і пісні співає,
Рідні збираючи юрбу,
Та несподівано вчуває
Якусь невідому журбу.
Всі кажуть – сумувать не треба,
Та непотрібне залиша,
Уже готується на небо
Його збентежена душа.