Дівоче серце має тихий спокій,
Воно сумує, хіба туги мало?
Із гіркотою місяць волоокий
Вдивлявся з неба і скотивсь не вдало.
У бур'яни розсипавши торбини
І зірки покотилися під ноги,
Сховався за парканом у хатні,
Розбив коліна о земні пороги.
Мала співала та збирала зорі
У довге зачароване намисто,
Щоб доля не спіткала бодай горя
А серце збереглось палким і чистим.
Дівоча врода, швидка та минуча,
Та зрілість турботлива так невчасна,
Її як можна довше не засмучуй,
Світи у грудях та виблискуй ясна.
Північним шляхом де блукало літо
Серпневий місяць загубив всі кошти,
Подався нишком приминає квіти,
Поніс до неба замість зір волошки.