Ой, літо, літечко, зігрій
Схололу душу,
Бо я без пари, без надій
Страждати мушу.
Та влітку сонце золоте
Пече щосили;
Забула правило просте, -
Спалила крила.
Забула правило життя,
Що то все – доля, -
Я раб її до небуття,
Я у неволі.
Вже не діждуся я вінця,
Все охолоне,
Бо я до скону, до кінця
В її полоні.
Мені від долі не втекти, -
Не стане сили…
Не треба, сонце, так пекти, -
Не це просила.
Червень 2015