Я вимріяв листопад в небесах,
моря глибокі та гаї безмежні.
Лунали урочисті словеса–
я недочув у вигаданій вежі–
і вимріяв підземний зорепад,
блакитне ехо вигнаного бога,
німих очей безмежний без порад
прискіпуючий мене напівпогляд.
Несіяная мрії борозна
від воронви до сизого голуб’я,
відлуння слів, душі таємний знак–
їх вигаданих сенсів не збагнув я.