А небо темно-синє, оксамитне.
І гра оркестри цвіркунові tutti.
Старезний Місяць, мандрівник самітній,
Розмріяно завмер на перепутті,
Розгадую сузір'я - древні руни,
Римую море, вітер, цвіркунові трелі.
Старі як Час, невтомні менестрелі,
Вітри, торкають потаємні струни.
Твердінь бездонно-синя... Невгамовно
Гра цвіркуни серпневі серенади.
Горять життя й згасають у свічадах...
О, щем бентежний, надих невимовний!