Мізантропське
Чоловічки, бабва, тупі потвори,
в блакить і рожі зойки горнете,
милуєтесь своїм до непокори,
аж смерть паяцтва рештки замете.
Незграбні гімні, скиглячі прокльони–
як до калюж: багно хіба в річки.
Осінній вітер дме жалобні дзвони,
палахкотять невдалості свічки.
Надармо всі борюкання омани,
всі надбання як шкіра та кістки:
залишите в міжзоряном тумані
останніх слів блукаючі хвістки.