Вічності краса в осіннім небі
Незбагненно сяє уночі.
Нескінченність відкриває очі.
Місяць губить промінь у вербі.
Подих річка затаїла в сріблі.
Сич зненацька ухнув тай затих.
І в лещатах тиші вітри згиблі
Не чіпають яблук золотих.
Потихеньку рожевіє схід.
Рісочки роси вмивають листя. –
Поле переходжу, наче вбрід.
Сонцем вже «горить» моє обійстя!