Н Бидненко
Несу свій хрест в душевній порожнечі.
О Боже мій, ну, за який це гріх
Зронив кохання Ти мені на плечі?..
Не сльози щастя, лиш гіркий мій сміх.
Кошлаті хмари, мов старі вовчиці,
Встеляють сумом чистий небозвід.
Чому в руках тримала я синицю?
Чого чекала стільки довгих літ?
Отак настав моєї долі вечір,
Як повелось на грішній цій землі…
Несу свій хрест в душевній порожнечі,
А в небесах курличуть журавлі.
***
Несу свой крест в душевной пустоте.
О Боже мой, ну за какой мой грех
Любовь Ты обронил на плечи мне?...
Не слёзы счастья, а лишь горький смех.
Кучные облака, как старые волчицы,
Закрыли грустью чистый небосвод.
Зачем в руках держала я синицу?
И что ждала на столько лет вперёд?
Вот так настал мой вечер у судьбы,
Как повелось на грешной той земле...
Несу свой крест в душевной пустоте,
А в небесах курлычут журавли.