Ты можешь спеть, чтоб солнце не зашло?
У душах тих, хто поруч із тобою?
Не голосом, а чистою душою?
Щоб за спиною виросло крило?
Ты можешь спеть, чтоб затеплить восход?
Де крига геть усе заполонила...
Де були продюравлені вітрила?
И прерван неизбежностью полёт?
Ты можешь спеть, чтобЫ зажечь сердца?
І щоб джерЕла в тих серцях забИли?
Щоб ми любов, як сутність зрозуміли...
Её познали, и ещё Творца...
Так спеть, чтоб благородством вдохновить?
Так щоб зійшло воно у різних грунтах?
Чтоб слово «надо» вытеснило «трудно»...
Щоб не змогли у землю схоронить...
Так спеть, чтоб и молчанием звучать?
Щоб і глухі ту істину почули?
Щоб і сліпі до правди повернули?
Могли немые благовествовать...