Жіночість топить кригу у душі...
Ледь поглядом торкаючися... вії...
Вона не спонукає до надії...
Хоч прозу перетворює в вірші...
Жіночість - і у рухах...і в словах...
Ні, не в словах, а в тембрі оксамиту...
Її не просто на собі носити...
А ще складніше шатами в ділах...
Жіночість уособлює той стан,
Коли ти прагнеш на яву - злетіти...
І саме нею обіймають квіти...
А з юнги виростає капітан...
Вони завжди стояла на межі...
Де черствість перетворювалась в пісню...
І саме нею, ті, що були різні...
Сімейну прозу одягли в вірші...