Поет із зболеної душі
прекрасне об'являв у віршах.
Слова що вирвались із серця
З'являлися на світ вночі...
А ранком вороння зліталось
На сніданок...
І довго копирсалося у рані.
Одні потроху відгризали
І довго кров'ю смакували,
Та все казали що несмачно.
А інші смакували гарно.
Вони по повній наїдались
І в душу спритно заглядали.
Плювали в неї, лізли в очі
І вчили як писати треба...
Йому ж слова спускались з неба,
У душу сіялись зерном.
Там світлим словом проростали...
І з крові, серця і душі,
Складались фрази у вірші.
Й на волю слово відлітало.
Щоб "добрі" люди прочитали
І душу знову розіп'яли...