Смерті однаково
Прийшла й нахабно душу вкрала,
Її розвіяла, як дим…
Не пожаліла, не спитала,
Хоч був іще він молодим!
Не знає смерть жалю й розбору, -
Однаково їй, далебі,
Кого навіки вкрасти з двору,
Кого залишити в журбі.
Нема в нас змоги керувати, -
Одна вона – цариця й бог!
Та все ж, не треба проклинати, -
Не вимовляйте: «Щоб ти здох!»
Липень 2014