Ви так забудько, як і незабутній.
А ще - на посмішку Ви схожі Вашу! –
Сказати ще? – Ви злота ранку кращий!
Сказати ще? – Один у світі сутнім!
Кохання війська бранець юнолітній,
Руки Челліні дивовижна чаша.
Дозвольте, друже, я Вам старовинно
Скажу любов, що найніжніша в світі.
Я Вас люблю. – Крізь комин стогне вітер.
Застигла, дивлячись на жар коминний:
- Я Вас люблю. Моя любов невинна.
Я говорю Вам, як маленькі діти.
Минеться, друже! Руки скроні стисли? -
Життя розтисне! – Бранець юнолітній,
Любов відпустить Вас, та - у майбутнім
Крилатий голос мій словами зблисне –
Про те, що на землі були колись ми,
І Ви – забудько, як і незабутній.
Оригинал стиха:
МАРИНА ЦВЕТАЕВА
Вы столь забывчивы, сколь незабвенны.
— Ах, Вы похожи на улыбку Вашу! —
Сказать еще? — Златого утра краше!
Сказать еще? — Один во всей вселенной!
Самой Любви младой военнопленный,
Рукой Челлини ваянная чаша.
Друг, разрешите мне на лад старинный
Сказать любовь, нежнейшую на свете.
Я Вас люблю. — В камине воет ветер.
Облокотясь — уставясь в жар каминный —
Я Вас люблю. Моя любовь невинна.
Я говорю, как маленькие дети.
Друг! Всё пройдет! Виски в ладонях сжаты,
Жизнь разожмет! — Младой военнопленный,
Любовь отпустит вас, но — вдохновенный —
Всем пророкочет голос мой крылатый —
О том, что жили на земле когда-то
Вы — столь забывчивый, сколь незабвенный!
25 ноября 1918