В нас в домі поселився дивний звір,
він прокидається найпершим і мандрує,
по снах які малює в голові, по коридору зі слідів і залишків парфумів.
Він прослизає через скло очей, щоб подивитися на темряву моїх очей,
запам’ятати подих лиш моїх легень,
відчути патоку моєї крові.
Він поспіхом біжить до навстіж вибитих дверей, заполоняє їх собою,
щоб залишатись хоч частково та зі мною.
Він це ранковий подих у легені, вода що змила сон з моїх очей,
він три таблетки від страждань та болю,
він пістолет в долонях він мигдаль.
Я втягую його між фільтрів перепони,
розжовую і залишаю на зубах.
Він помирав так часто й не згадає.
Він хоче помирати.
Він це страх.