Цілий день л*є дощ як із відра, поглянь,
Небо в сірих тяжеленних хмарах.
Віє з півночі холодний вітрюган,
Тож за сонце мріяти вже марно.
Що ж природа свій обрушила каприз,
На дворі не вересень ще, навіть,
Щиро прихистив пташок вікна карниз,
Він дружок постійний, їхній давній.
Здіймуть гамір, затихає тільки уночі,
Нарікають мабудь на природу,
Висловлять йому подяку від душі,
Укриття що щиро дав в негоду.