Не плакала вона,а милувалася,в долонях в'яне пожовтілий лист,
Дивилася в безкрайні оченята зірок, мов на дітей своїх.
Сльозою крапав, промайнувши,дощик, журбу сріблясту малював струмок,
Місток веселка вигнула на дотик, а кольори поклала до стрічок.
Майбутнє із минулим вшила в простір і мить відкрила чудеса свої,
Аби співала золотава осінь безсмертний блюз на вранішній зорі!
Та тихо,ледь прогнувши трави,летить музика-вітер між дерев,
Проміння сонця зажадали слави,-- крізь хмари боротьбу ведуть з дощем.
Бавиться осінь сріблястими нитками,малює настрої чарівним олівцем,
Жага малюнка, щоб мелодія речами в відтінках змішувалась праведним гравцем.
Падає лист, віддавши позолоту, ось-ось її накриє сивина,
В полоні все такої пори року ,у колообігу натруджена земля!
Курличуть журавлі і клин поволі несе їх сім'ї у чужі краї
Шукати у надії щастя-долі,щоб схожі відшукати ті гаї,
Що ваблять ,з туги, довгими ночами,в солонь безсоння ,зв'язувать журбу
І раз у раз красою проводжати осінній блюз у вранішню зорю!