Повітря, як джерельная вода,
Лише тоді, коли за день і осінь...
Та не вхопити жовто - рижі коси...
Ні щирим «ні», а ні байдужим «так»...
І осінь...завмирає у мені...
Шепоче сумнів незів'ялим листям...
Умієш радість населять в намисто?
Як населяєш пристрастей вогні?
І знов вдихаю спраглії жалі...
Хоча би могла вдихати долі пісню...
Чому здавалось: ми з тобою різні?
Як чисті речі у бруднім вікні?
Чому здавалось, що пішла весна,
Із наших душ в мовчання хуртовини?
Як з цілого у зайві половини,
Перетворилась метушней вона?
О, мати, люба, як би ти жила...
То що на те, мені би відповіла?
- Лише у Бога, відповідей крила,
Якими попадає в нас весна...