Не знаю или вам интересна эта тема, но решил поделиться. Я хочу сохранить слова, которые уже забыты в укр. языке. Вы даже не представляете, какая эта речь была богатая, точная, сентиментальная и разноцветная. Еще 50 лет тому назад этим языком можно было в одном слове назвать явления природы, места, на суходоле или в море А сегодня все стирается из памяти и пройде еще 50 лет и от ее напевности ничего уже не останется. Поэтому я хочу написал стихотворение с уже забытыми словами. С уважением к читателям.
Двоє зустрілись вечірньою тишею.
Він одинак і самотня вона.
Кожен окраєць від долі залишений …
Може тому пізня зустріч хмільна
Відблиском вогнику в тлі обережному
Туляться тінями в хіть не тривку,
Хтось твердь шукатиме в твані безмежному,
Хтось в грунь полине, мов риба в ріку
Може не варто їм всує тривожитись,
Очі , за звичай, великі в ляку.
Вільний тарпан не дозволить стриножитись.
Випити варто цю чашу гірку
Лунь пролетить з відчайдушними скрипами,
Поземну тінь покладе в сивину,
Небо бездонне, смарагдами всипане,
Вкриє до ранку їх долю сумну
Тло - основний колір, тон, на якому зроблено або робиться малюнок, візерунок і т. ін.; фон
хіть - бажання,
твердь – суходіл,
твань – баговиння, тонкі водяні водорослі
грунь - вершина гори,
всує – дарма, даремно,
тарпан – дикий кінь в Україні
стриножити – зв»язувати коневі передні ноги з головою.
лунь – нічний хижий птах. Птах тривоги
поземний – горизонтальний