А у буді песик Будя, ще маленький, полохливий.
Ще не знає, що мисливцем скоро стане
й полюватиме на птицю водоплавну і летючу:
свійську, дику та падлючу.
Він потомок мами-коллі стане другом діда Колі
Він прожиє вільним воєм і помре в бою, як воїн,
вже стареньким і не зрячим.
Ну а поки він у буді песик Будя...
- Кажуть люди, що ти пізнав природу Будди?
- Це не так. Природу Будди не можна пізнати.
- Зовсім-зовсім?
- Для чого пізнавати те, що не потребує пізнання?
- Як це?
- Та дуже просто. Потенційно Будда є в кожній живій істоті.
- І що з того?
- З того все. Якщо ти свідомий, пробуджений, все що треба зробити - відчути Будду в собі. Спостерігати її, зливатися з нею.
- Ії природа жіноча?
- З чого ти взяв?
- Ну ти ж сказав "спостерігати її, зливатися з нею".
- Це нічого не означає. Будда не має ні жіночих ознак, ні чоловічих.
- Дива та й годі. Є над чином подумати.
- Думай.
(Обоє сміються, як діти)
Де тебе подіти? Куди заховати,
Котику сіренький, коте волохатий?
Сидиш на осонні, розпускаєш хвилі
Будиш Кундаліні, що звила гніздечко
в сонячнім сплетінні.
Кожен жиє, як уміє на оцій планеті.
Будда в кожному створінні
грає п'єсу для кларнета
на тромбоні, на сопілці,
на литаврах і на флейті.
- Ті слова хотів почути, чи не ті?
- Ті.
- От і добре! Полетіли гуси. Полетімо й ми.
© Copyright: Валентин Лученко, 2019