Царевич-серпень, вірний друже,
ти танеш з року в рік хутчіш,
а я ж бо думала: одужав,
і знов - в дитинство - босоніж...
Вже яблук стиглість мовить: досить
деревам зеленіти вкрай,
і листя стосами в покоси
заляже, стухне...
Та - нехай!
Лист - одинак упав в калюжу,
полоще тільце у багні,
я теж змивати смуток мушу,
тому що боляче мені
що рік минає, осінь хлине
дощами теплими і ні,
та серпень ( матінка так сину)
дарує ще
погожі дні.
Слова, пісні, ні осінь синя
не змусять час спинить на мить,
лиш серпень (матінка так сина)
колише словом:
"...відболить..."