ДВОЕ

 
Зриває вітер померле листя,
Жбурляє ним по закутках.
І горобина в гіркім намисті
Наводить сумно осінній страх.

А навкруги вже гола пустка,
Каприза-дощ зітха в кущах.
Іі весільна яскрава хустка
Стоіть, мов привид, в його очах.

Той берег щастя ще й досі квітне,
В житті минулім все вирина.
Похмуре небо стає блакитним,
Коли до нього спішить вона.

Та все це пам*ять - ціпка й зрадлива,
Іі не буде! Бо вже нема!
Надривно плаче осіння злива,
Завмерло серце, душа німа.