(перевод стихов Лины Костенко)
Когда жизнь моя затуманится
И я стану совсем седой,
Для тебя я останусь красавицей,
Для кого-то совсем никакой.
Для кого-нибудь злой и упрямой,
Для кого-то ведьмой и коброй,
Между тем, если честно и прямо,
То была я глупой и доброй.
Беззащитною, несинхронною
Ни с теориями, ни с практиками,
И болела моя ирония
Всеми локтями и галактиками.
И не знала мещанская свора,
Когда вся я тонула в горе,
Как душа моя к людям летела,
Забинтованная смехом белым.
И по жизни, как на поле минном,
В этот век жестокий и нежный
Магазинный просила минимум:
- Люди, будьте взаимно вежливы.
И когда б на то моя воля,
Написала бы всюду курсивами:
- В этом мире так много горя,
Люди, будьте взаимно красивыми!
Ліна Костенко
Про вічне
Коли я буду навіть сивою
І життя моє піде мрякою,
Я для тебе буду красивою,
А для когось може ніякою.
А для когось лихою, впертою,
Ще для когось відьмою, коброю,
А між іншим, якщо відверто,
То була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
Ні з теоріями, ні з практиками,
І боліла в мене іронія
Всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
Коли я захлиналась лихом,
Що душа між люди виходила,
Забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
Я просила в цьому сторіччі
Хоч би той магазинний мінімум:
- Люди, будьте взаємно ввічливі!
І якби на те моя воля,
Написала б я скрізь курсивами:
- Так багато на світі горя,
Люди, будьте взаємно красивими!