Мандрує по світу самотній співак
І лагідно каже про милих дівчин.
Але його голос лунає не так,
Тому небагато у нього причин.
Колись своє серце мистецтву віддав –
Пісні так чудово давались йому!
Але хоч немало він їх поскладав,
Тепер заспівати немає кому.
А серце в людини завжди лиш одне,
Його поділити не можна ніяк.
Зустрівши кохання, ламав він себе,
А потім вночі загубився співак.
А вранці згадає дівчиноньки зір,
Звернеться до дому, де мила жила:
«Віддав би я дар свій і кожний свій твір,
Аби та дівчина зі мною була…»