(Фантазії, дивлячись на колаж)
Дивлюсь, як швидко змінює обличчя
Донбаське місто, народивсь де я, -
Й що стане за якесь десятирічча
Чи то й раніш? - Дружківка ти моя...
Начебто й ті будинки, площі, парки,
Та щось й нове, - багато ж - таки змін:
Кафе, автівки, - й більш все іномарки,
Газети, банки, чуть церковний дзвін...
Що ж, в незалежній живемо Державі,
Де перевтілення й серед людей,
Десь - добре "змащено", а десь - "іржаві"
Відносини, - бажань скіль тих, ідей.
Працює люд, не так хоч, як раніше,
Можливо, хтось шукає щось нове, -
Приманює, де глибше, де тепліше, -
І злидні тут, і масло вершкове.
Є й "пересічні" в місті, й депутати, -
Порівнювати статки як? - Пусте,
Грошву гребуть одні, - й де ж ті лопати?! -
А в більшості ж достаток не росте,
Розкошувати, й жити з копійчини, -
Як на одні поставити щаблі?! -
Такий час.., об'єктивні тут причини,
Можливості - великі і малі.
Торець Кривий й Казений, - де ж річки ті?
Реалії, на жаль, сумні вони,
В останній час багато змін у світі,
З людської які кояться вини.
Поля де, лісосмуги? - Ностальгую
За отим містом, що колись було, -
Знов у минуле? - Ні, не пропагую,
Дай Боже, щоб добро лише, не зло,
Так... - Змінює обличчя, згідно часу,
Дружківка моя, місто, живу де,
Воно й не зовсім, може, того класу, -
Бажання: успіх до усіх хай йде...
Цирульник Андрій