Вечір, сховай мене синім плащем
Від усього, що за день налякало.
Хай буде дощ, та не буде очей,
Тих, в яких я ледь себе не впізнала.
Краплями неба хай музика лине
В ті депресивні зелені серця,
Щоб ворухнулися у домовині
Мрії, поховані болем жіття.
Пр.:
Крила ламають люди в трамваї,
Кидають в бруді доріг,
Очі згасають, небо зникає
Там, де забули політ.
________
Подруга юна з пониклим лицем
Раптом всміхнеться, як я пам’ятаю,
І не згадає на мить про лихе,
І пролунає для когось “кохаю”.
Дощ захова від злостивого сміху,
Крапля за краплею струни зіткуть,
Струнами тими заграється вітер,
І під мелодію діти поснуть.
Пр.:
Крила ламають люди в трамваї,
Кидають в бруді доріг,
Очі згасають, небо зникає
Там, де забули політ.