То мені холодно, то мені жарко;
суму неясного купчиться хмарка.
Купчилась, купчилась – впала сльозами
і до подушки мене прив'язала.
Що це за вік такий? Дивний та й годі:
настрій залежить уже від погоди;
там десь – кольнуло, а тут – заболіло, -
стало капризним занадто вже тіло!
Очі вже бачать лише через скельця,
ще й спотикається зморене серце…
Де ж моя сила дівоча поділась?
Бути залежною – кепське вже діло!
Я ж бо, їй богу, собі не належу –
ноги гудуть: «може ляжеш полежиш?»
Я ж іще жити щасливо тут хочу, -
навіть коханням себе заморочу!
Хай не командує зніжене тіло!
Як так, мені відмовляти посміло?
В мене ж душа ще цікавинок хоче, -
вдача у неї, по суті, дівоча!
Ми ще поборемось! Все подолаєм!
Я ще не дрейфлю – іще ж не вмираю?!
Хоч би там що не квоктало нам тіло, -
тільки б ніколи душа не старіла!
Вересень 2017.