Вагонные споры (Андрей Макаревич,
Вагонные споры - последнее дело,
Когда больше нечего пить,
Но поезд идёт, бутыль опустела,
И тянет поговорить.
И двое сошлись не на страх, а на совесть,
Колеса прогнали сон:
Один говорил: "Наша жизнь - это поезд",
Другой говорил: "Перрон".
Один утверждал: "На пути нашем чисто",
Другой возражал: "Не до жиру".
Один говорил, мол, мы — машинисты,
Другой говорил: "Пассажиры!"
Один говорил: "Нам свобода — награда,
Мы поезд куда надо ведём".
Другой говорил: "Задаваться не надо:
Как сядем в него, так и сойдём".
А первый кричал: "Нам открыта дорога
На много, на много лет".
Второй отвечал: "Не так уж и много –
Всё дело в цене на билет".
А первый кричал: "Куда хотим - туда едем,
И можем, если надо, свернуть",
Второй отвечал, что поезд проедет
Лишь там, где проложен путь.
И оба сошли где-то под Таганрогом,
Среди бескрайних полей,
И каждый пошёл своею дорогой,
А поезд пошёл своей.
В КУПЕ СУПЕРЕЧКИ (вільний переклад П.Голубкова)
В купе суперечки - остання вже справа,
Коли більш нема чого пить,
А поїзд ще йде, спорожніла вся тара,
І так тягне поговорить.
І двоє зійшлись не на страх, на совість,
Колеса прогнали сон:
Один говорив: "Життя - це поїзд",
А інший казав: "Перон".
Один розмишляв "На шляху вже чисто",
А інший казав: "Не до жиру".
Один говорив: ми мовляв, - машиністи,
А інший казав: "Пасажири!"
Один говорив: "Нагорода - свобода,
Ми поїзд туди ведемО ".
А інший казав: "Це гадання на воду:
Як сіли, так і зійдемО ".
А перший кричав: "Нам відкрита дорога
На дуже багато років ".
У відповідь чув: "Не багато, їй-Богу –
Квиток хто докуди купив".
А перший кричав: "Куди хочу – доїду,
Зверну, якщо треба, в степах",
А той відповів, що цей поїзд проїде
Там, де вже прокладено шлях.
Обидва зійшли десь там, під Таганрогом,
Посеред безкраїх дібров,
І кожен знайшов там свою дорогу,
А поїзд своєю пішов.