Піщинки падали на дно
Годинника пісочного,
Й, незримо, за життя вікном,
Дні змінювались нОчами...
Роки збігали, мов пісок,
Назад не повертаючи...
Кружляв лиш спогадів танок,
Ледь пам`яті торкаючись.
Підштовхуючи часу плин,
Встелялось дно піщинами...
І так, складаючись з хвилин,
Пройшло життя нестримано ...
...
А далі що? Невже кінець?
Піщинок біг спиняється...
Та ні! Видніє промінець -
В нім вічність відбивається ...
~ДЛВ~