Хай світло тане спозаранку...
Мій світе.Світлечку.Світанку.
Мій схорон.Смуток.Або жарт.
Хто ж у житті оцьому варт?
Де сказано що криком тане...
Ушкоджене,у шкірі,-рани.
Закінчиться де? Пропаде?.
В надії...в радощах прийде.
І споглядаючи відверто...
Казатиме:-Моя ти,-вперто.
І глянуть зорі із гори.
Що ж говори...та й говори.
Шануй слова,шануй думки.
Спочатку так,та й навпаки.
Тепло та світло хай манить...
Від тебе та до мене нить.
В добрі,у щасті дітвори...
Що ж говори,та й говори.
Вдивляючись у небо синє...
Мій розпис,зліпок в свіжій глині.
(Понкратова.О.В.)