Жизнь тяжело так пишет мною,
Так тяжко пишет мною век.
Мечтал - подамся за водою,
Но не подался, кинул бег.
И вот я встретился с бедою
Глаз-на-глаз, лишь она и я.
И как поверить, что тобою
Струится вечности струя.
Зачем та вечность безголоса?
Брюзжанье выдохлось давно.
Мать ждёт меня простоволоса
Или супруга – всё одно.
Сожрать судьбина нас успеет
Ещё до встречи. Ну, пускай.
Уж сочтены все дни до смерти,
И вот он долгожданный край.
Где опадут стихом последним,
Щепоткою родной земли
Мои надежды верны,тщетны
И скорби горькие мои.
Життя так тяжко пише мною,
так тяжко пише мною вік.
Ще мрів — подамся за водою.
І не подався. І не втік.
І ось — зустрілися з бідою
віч-на-віч. Лиш вона і я.
І як повіриш, що тобою
струмує вічна течія.
Пощо та вічність безголоса?
Дзюрчання виглухло давно.
Десь мати жде простоволоса
ачи дружина — все одно.
Недоля встигне нас пожерти
іще до зустрічі. Нехай
уже три чисниці до смерти,
і ось він, пожаданий край.
Де опадуть останнім віршем,
щоптою рідної землі
мої найкращі чи найгірші
і сподівання, і жалі.
Иллюстрация: картина Ивана Марчука