http://www.stihi.ru/2019/09/30/5753
А вот и октябрь в пожелтевшем плаще
Из туч поседевших шлёт весть о дожде…
Не буду смотреть на угрозы погоды,
А зонтик возьму… и айда на Природу…
Но маху дала я… не радует взор
Поникший под Небом насупленным двор…
И вот уже с веток дождинки слетают –
Кап-кап… они словно минутки считают
Судьбы, у которой сверх меры всего –
И счастья, и горя… С листа моего,
Чем жизнь одарила, и льётся всё это -
Раскаянья слёзы, любовь без ответа…
На сердце остались зарубки от боли.
И всё-таки слава Творцу, Божьей воле!..
Оригинал
Дивися! Вже жовтень у жовтім плащі
Шле з хмар посивілих занудні дощі...
Та я не зважаю на мрячну погоду -
Беру парасолю...Іду на Природу...
Яка необачність! Не радує зір
Принишклий під Небом насупленим двір...
З гілок обважнілих злітають краплинки -
Кап-кап...Наче лічать скрадливі хвилинки
Життя, у якому усього надмір -
І щастя, і горя...І ллю на папір
Дарунки щасливі...І миті незрячі...
Свідомі роки...Навіть сльози гарячі
Мого каяття - всі відбитки серцеві...
А надто - всю славу за долю - Творцеві!
Аватар со странички Маргариты Метелецкой.