Дочці...
Я завтра недорозповім...
Усе чого тобі не треба...
Щоб ти могла торкатись неба...
Як сон торкається до вій...
Не на одинці промовчу...
Стрімкими білими віршами...
Щоб ти торкалася сльозами...
Покути хустки... досхочу...
Слова, не тОркають серця...
У них повинно Слово жити...
Як живляться росою квіти...
Що сум змивають із лиця...
Почуєш, що не говорив...
Збагнеш і втілиш непочуте...
Соленим присмаком покути...
Якими двері відчинив...