Друга збірка поезій для дітей
із циклу "Чарівна веселка"
(проект)
На канікули в село
Пролунав останній дзвоник
і настало літо –
До бабусі завтра й діда
я в село поїду.
Там червоні помідори,
гарбузи пузаті,
кавунів розлогі гори,
соняхи цибаті.
Тепле молоко у глеку
й пиріжки із печі.
Річка допоможе спеку
подолать малечі.
В ній клює плотва, тараня,
«карасі в сметані».
У дворі є калабаня
й хитрий кіт в чулані.
Ще під лісом там криниця
з журавлем дзьобатим.
Доженуть мене сестриця
з мамою і татом.
Велосипед
Руль, два колеса, педалі,
рама з пластику, сідло…
Зранку взую я сандалі
і поїду у село!
Сонце виграє на спицях,
чутно навіть шурхіт шин,
а назустріч – сонні лиця
з проїжджаючих машин.
Мчить надійний кінь щодуху,
мов стріла летить вперед –
наздогнав четверту муху
мій прудкий велосипед!
Розчинились хати в кленах,
видно пам’ятник комусь –
зачекались там на мене
із бабусею дідусь!
Бабуся
Друга в мене є матуся,
а ім’я її – бабуся.
Бабця казочку розкаже,
каченят малих покаже.
Пиріжками почастує,
запіканку приготує.
Зв’яже теплі рукавички,
і для мене, й для сестрички.
З нами грає у квача,
не цурається м’яча –
цілий день вона у русі.
Я люблю свою бабусю!
Дідусь
Скільки б не було бабусь,
та найкращий – мій дідусь!
На нозі він погойдає
і на возі покатає –
запряже Гнідка у бричку,
повезе усіх на річку.
Там наловить риби й раків,
юшку зварить у байраку.
Шаблю з ясена змайструє,
ягідками почастує,
назбирає ще й грибочків
під кущами, вздовж струмочку.
Він мені за батька й друга,
дід мій – справжній козарлюга!
Літо
Ходить сонечко в зеніті,
в розпалі гаряче літо.
Жаркувато, та нехай
достигає урожай.
Вже комбайни, як фрегати,
в поле йдуть пшеницю жати.
Попереду вітряки –
жатки то у них такі.
Із дозрілої пшениці
будуть гарні паляниці,
засмагатимуть в печі
круглобокі калачі.
Люблять всі: дорослі, діти
пору дивну – тепле літо!
Тепла зустріч
Бабка з дідом дуже раді,
одялись, мов на параді.
Тут же поряд пес Бровко,
глек вартує з молоком.
Усміхнувся дід Микола
і запрошує до столу –
у бабусі чималі
пироги вже на столі!
В кухлі молоко із глека
дід розлив доволі легко
й зауважив, – Попереду
будуть ласощі із меду!
На пасіку
Тож на пасіку із дідом
їдемо після обіду.
Під посадкою, за полем,
зачекалися нас бджоли.
Це із крилами мурашки,
що одягнені в тільняшки,
дім для них – великий вулик.
Про комах таких ви чули?
В них роботи повно влітку –
облітають кожну квітку,
позбирають з них пилок,
бо у тому знають толк.
А у вулику зі взятку
в стільники, як у горнятка,
вже пахучий мед кладуть
і всю зиму ним живуть.
Тож дорогою, з криниці,
начерпаємо водиці,
та не тільки щоб умитись –
бджілкам ще дамо напитись!
Журавель криничний дзьобом
допоможе радо в цьому –
кадібець з водою нам
дістає із джерела.
Ранковий кураж
Лиш прокинусь вранці-рано,
я спішу мерщій до крану,
щоб почати з куражу –
умиватися біжу!
Добре зубки я почищу,
вмию вічки, мию щічки,
сполосну ще добре ротик –
не болітиме животик!
Для фізичної культури
варті водні процедури –
тож пірну на мить під душ,
аж лунає в вухах туш!
У рушник я загорнуся,
потім шпарко розітруся
Кожен ранок цей обряд –
сили й жвавості заряд!
Курчата
Прямо зранку по двору
водить мати дітвору –
котяться клубочки
жовті біля квочки
і лунає дружно спів:
«Ців-ців-ців» та «Ців-ців-ців».
Обізвався татко, –
Я знайшов зернятко!
Тож мерщій до мене,
жду усіх під кленом.
Ко-ко-ко, ко-ко-ко, –
сокорить когут Тимко.
Оточили квочку
всі сини і дочки,
золота малеча
залюбки щебече.
«Ців-ців-ців, ців-ців-ців», –
то курчаток лине спів.
На пляжі
В калабані, біля клуні,
вуті плавають манюні,
миють лапки у воді
жовто-білі і руді.
Поряд з ними – гусенята,
привела також їх мати,
бо кортить пірнати дуже,
та й на всіх одна калюжа.
Всюди гамір, метушня –
веселиться дітлашня!
Навкруги шаленство, раж –
ось такий пташиний пляж!
Поросята
Під навісом, біля хати,
спочивають поросята.
Цілий день вони трудились,
п’ятачками в мисці рились –
їли моркву, бурячок
ще й зелений кабачок.
Після того в калабані
влаштували справжню баню –
розляглися біля миски,
із води стирчать лиш писки.
Спека скрізь, а їм комфорт,
свинкам у багні – курорт!
Соняшник
Між пузатих гарбузів,
на одній лише нозі,
стоїть вуйко на городі –
заздрять дині його вроді.
Він не кум їм і не сват,
а молодший сонця брат.
Зранку схід його стрічає
і на захід проводжає.
Має він лапате листя,
та шорстке, не шовковисте,
а жовтавого бриля –
добре видно й звідціля.
У землі міцне коріння,
в голові – смачне насіння.
Восени насмажить мати –
буде дітям що лузати!
Страхопуд
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.
Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –
вітер розвіває.
На плечах у охоронця –
грубий шмат рогожі,
добре вигорів на сонці,
мало на що гожий.
Та послужить для загалу,
як говорять нині –
щоб ворони не клювали
кавуни і дині!
Часник
Із віночка вигляда –
лише зуби й борода,
бо чуприною-листами
сплівся міцно із братами.
Він плюсам – не має ліку,
заміняє навіть ліки.
Проганяє геть простуду,
добрий лікар всьому люду!
Хоч гіркий, та я вже звик
їсти із борщем часник.
З другом цим не будуть діти
взимку й навесні хворіти!
Каченята
Йдуть до річки каченята,
попереду качка-мати,
батько-селезень услід,
замикаючи приплід.
Розтяглись на всю доріжку,
дріботять маленькі ніжки.
Мружать темні оченята
жовтогруді каченята.
Вуті-вуті, – каже мама, –
чи усі вдягли панами?
Влітку сонце припікає,
парасоль не вистачає!
Козенята
На травичці біля річки
скачуть козенята –
після паші до водички
привела їх мати.
В лепесі, поміж рогозом
бавиться малеча,
за понтонним перевозом
показався вечір.
Сонце котиться за гору,
йде відпочивати.
Козенятам у цю пору
також варто спати.
Коник
Голосистий, ніби дзвоник –
він не кінь, а просто коник!
Справді, коник-стрибунець,
зелененький пустунець.
Може грати він на скрипці
серенади навіть рибці,
а як візьме в лапки бубон –
зовсім весело всім буде!
Він у полі і діброві,
в нього сонячні підкови.
У траві весь день сюркоче,
та робити – геть не хоче!
На баштані
На баштані кавуни
виросли нівроку –
тут і там лежать вони,
не ступити й кроку!
Полосаті і рябі,
з жовтими боками.
Я один візьму собі –
пригостити маму.
Але сторож в курені,
може насварити –
попрохати слід, мені
треба це зробити!
Раптом вийшов з-за сосни
дідо не старенький
і вручив два кавуни –
татку і для неньки.
Фазан
Житнім полем, ніби пан,
понад самим краєм,
на прогулянку фазан
важно виступає.
Крила в боки він упер,
хвіст на вітрі в’ється –
він носій нових манер,
так йому здається.
Задирає дзьоб фазан
з самого світання –
не попав би у казан,
скоро полювання!
Шпаки
Рано-вранці вздовж ріки
розліталися шпаки,
на комах вони полюють,
ловлять мошок залюбки.
А затим спішать в садок,
там приємний холодок,
гусінь всюди позбирають,
кожен виськають куток!
Між дерев їм справжній рай,
шкідникам невдовзі край,
навіть з-під кори дістануть –
нас чекає урожай!
Телятко
Пустотливе, як малятко,
в лузі бігає телятко.
Радо бавиться, стрибає
і на маму поглядає.
Ще немає в нього звички
молоду скубти травичку,
уродилось лише вчора –
молочко йому підпора.
Старші братики й сестрички
залюбки пасуть травичку,
а наївшися від пуза –
скачуть стрімголов у лузі.
Годівницю ще не доять,
молочком вона напоїть.
Згодом виростуть телята
й стануть молоко давати.
Коні
На лужку пасуться коні.
Справжні коні, а не поні.
Жваво хрумають травичку,
потім пити йдуть до річки.
Розвіває вітер гриви
двох жеребчиків грайливо.
Запряжу я їх у бричку
і поїду у крамничку.
Там стремен великий вибір
і попон на різний вимір,
а іще куплю я збрую
і Гнідкові подарую.
Скочу хутко у сідло
і подамся за село
у галоп, а потім чвалом,
де лазурне джерело.
Криничний журавель
Здоровенна диво-птиця
заглядає у криницю,
де студене джерело,
біля лісу – за селом!
В журавля цебро у дзьобі
металевий гак на лобі,
на хвості висить вантаж –
в спеку там ажіотаж.
Там завжди дорослі й діти,
всі – хто влітку хоче пити.
Птах веселу дітвору
напуває у жару!
А води попивши вволю,
розповів дідуньо Коля,
нам казки про журавля,
як з’явився він у полі,
що колись по власній волі
прилетів він іздаля.
Казка перша
Давним-давно ця сталася пригода –
в село прибилась пара журавлів.
Веселиками птахів благородних
прозвали чемні мешканці полів.
Гніздо під лісом, на болоті, звили,
малечу сіру з часом привели
і не жаліли ні тепла, ні сили
батьки, щоб діти швидко підросли.
Невдовзі піднялися пташенята,
на ноги стали, потім на крило,
а восени із мамою і татом
полинули на південь – за теплом.
Так щовесни, впродовж десятка років,
сім’я вертала у село, під ліс,
та крапку в тій ідилії до строку
старий поставив якось хитрий лис.
Зробив на несподіванку він ставку
і раннім літом, у один із днів –
спіймав хижак біля гнізда журавку,
як журавель поїсти полетів.
Засумував веселик, зажурився –
однісінький лишився, без сім’ї…
Вже й осінь, але він не одружився,
і теплі зачекалися краї.
Пливли клини по небу журавлині,
до одного з них спробував примкнуть,
та зрозумів уже в небесній сині,
що долю все одно не обмануть…
Покинув він тоді пташину зграю,
не змігши подолати серця щем,
і назавжди лишився в ріднім краї –
криничним обернувшись журавлем.
Казка друга
Гаряче сонце виснажило землю,
рік був жарким, аж висохли ставки.
Від зелені сухі лишились стебла
та мочарів деінде острівки.
По осені в таку суху погоду
летів на південь журавлиний клин.
Птахи давно вже мріяли про воду,
та ні краплинки – лиш сухий полин.
Аж ось раптово виблиснуло скельце,
як на гірській вершині білий сніг –
то прохолоди крихітне джерельце
сховалось вглиб від променів палких.
Мерщій упав на землю клин пташиний,
але не дотягнутись до води –
високий зруб із грубої цямрини,
а поряд кущ і лисячі сліди.
Як на біду, цеберка на криниці
в той час не мала ланцюга чомусь,
і життєдайну досягти водицю
було несила, – далі вів дідусь.
Хоч піввідра б на всіх, хоча б осьмушку!..
Та виручив веселик молодий –
він довгим дзьобом взяв цебро за дужку,
нагнувся низько й зачерпнув води.
Як журавлина зграя напилася
і клин поволі знявся й полетів,
де тільки нова черга й узялася,
а він усе поїв, поїв, поїв…
Отак журавлик і відстав від зграї,
спустившись, щоб напитися води –
біля криниці в нашім ріднім краї
з тих давніх пір лишився назавжди!
Жабенята
На болоті, де загата,
розходи;лись жабенята:
«Ква-ква-ква, ква-ква-ква» –
кру;гом ходить голова.
Пахне лепеха і м’ята,
не змовкають жабенята:
«Кум» та «кум», «кум» та «кум» –
жабокричів справжній бум!
Чути навіть біля хати,
як співають жабенята,
і сказав нарешті тато, –
Спати вже пора лягати!
Лелеки
Вийшли бузьки з очерету,
сіра чапля попереду –
розбігайтесь жабенята,
стануть птахи полювати!
Утікати жабкам слід,
щоб не стати за обід.
Білі ж не спішать лелеки,
їм до вирію далеко.
У багно один загруз,
найжирніший чорногуз,
бо забув узути зрання
чоботи на полювання.
Черепаха
Голова, як у коня,
на спині її – броня,
живота сховала в крицю,
не дістанеться лисиці.
Сміло лізе уперед,
не завада й очерет.
У житті не знає страху,
сміла ніндзя-черепаха.
За плечима триста років,
і мільйонів десять кроків.
Як сова, але не птаха,
мудра бабця-черепаха.
Хатник
Равлик суне вздовж доріжки,
мов антени в нього ріжки.
На спині несе хатинку,
в ній м’яку ховає спинку.
Хтось нагнав малому страху,
обігнав він черепаху
і тепер його малятам
буде важко наздогнати.
Та якщо настигне пташка –
він мерщій у черепашку
і замкнеться на крючок,
знаний хатник-слимачок!
Чемна Тетянка
Чемна дівчинка Тетянка,
всіх вона вітає зранку,
завжди «дякую» говорить,
із дорослими не спорить.
Не кричить, не вередує,
з сірниками не жартує
і не смітить на підлогу,
мамі з татом – допомога.
У автобусі, трамваї
старшим місце уступає.
Хоч мала, та вже панянка –
чемна дівчинка Тетянка.
По суниці
На зорі співають птиці,
ми ж прошкуєм по суниці.
Чимчикуємо до лісу,
не боїмся вовка з лисом.
Кожен взяв собі корзинку,
бо суниці у торбинку
не пристало нам збирати –
щоб усіх їх не зім’яти.
Навкруги веселі лиця,
дуже ж бо смачні суниці.
Навіть за цукерки кращі –
не завада нам і хащі!
Сойка і Зойка
У гаю дубовім сойка
скаче по гіллі та зойка.
Прилітала сиза птиця
на родини до синиці.
За здоров’я пила чару
й загубила окуляри.
Їх знайшла маленька Зойка,
ось тепер та сойка й зойка:
«Як мені у цій біді
класти в ямки жолуді,
щоб наступної весни
рівно сходи проросли?!»
І сказала сойці Зойка, –
Мила пташко, ти не ойкай,
окуляри твої цілі,
жолуді потраплять в цілі.
Закладеш великий гай,
зеленітиме наш край!
Жолуді
На дубах ростем у лісі.
В листі сховок, як у стрісі.
Не потонем у воді
ми – веселі жолуді!
Білки в дупла нас ховають,
поросята полюбляють.
Всім нагадуєм горішки –
тож смакуємо і мишкам.
З гілки впавши у травичку,
корінь пустимо в земличку.
Через рік уже дивись –
паросток потягся ввись!
Ми прихильники краси,
буйні хай ростуть ліси,
докладемо дружно сили,
щоб планета зеленіла!
До зустрічі
Ось і сонечко вже сіло,
непомітно пролетіло
гарне літо у селі.
Груші й яблука поспіли,
кавуни ми, дині їли
ще і сливи чималі.
Загоріли всі за літо,
насушили гарних квітів.
Запах сіна і трави
буде нас вести по світу,
доки знов не прийде квітень.
Ми у захваті! А ви?
Завтра їдемо до міста,
де зустріне урочисто
знову рідна школа нас.
Скоро сядемо за парти
і штрихи сільського гарту
принесемо у свій клас!
Час летів, немов на крилах,
друзів ми нових зустріли,
їм також до школи йти,
але знов настане літо
й на канікули приїдем
до села ми – я і ти!