Я люблю тебе з помпоном – тим, дитячим, тим, наївним,
що підстрибує з тобою разом смішно при ходьбі,
що твою натуру щиру видає тим чином дивним,
від якого світло, тепло на душі мені й тобі.
Я люблю твої веселі, несерйозні обладунки,
що не всім одразу ясно: ти – доросла? ти – дитя?
Я, усміхнений, вже знаю, що для тебе подарунок
самий кращий вже відбувся: це – закоханість в життя.
Ти ідеш – помпон тріпоче, і тремтить моє серденько,
я – дивлюсь і тихо гріюсь вічним ніжності теплом...
Ти ідеш – помпон тріпоче, наче прапорець маленький,
наче прапорець веселий – над буденністю і злом...