Грона, промоклої нАскрізь калини
Гнуться , під подихом вітру додолу...
Знову знаходжу мільйонні причини,
Щоби ніяк не виходити з дому ...
Стукіт дощу по зашторених вікнах,
В такт, монотонно, мов дріб барабанний...
«Арія» по хризантемах відквітлих,
Нам холоди закликає захланно...
Дощ ненаситно в повітря вливає
холоду розчин ,із жаром бармена...
З того, аж «гусяча шкіра» вкриває
Тіло скрипуче старезного клена ...
Вітер упевнено господарює ,
В кожну щілиночку рветься до хати
І , анітрохи його не хвилює,
Що я теплО молю ще не вбивати ...
...Лиш «намистинки» калини-герої ,
Вітру пориви витримують злісні ...
... Ні.... не зрікаюся думки старої -
Осінь і я -...речі , геть не сумісні ...