Осінь,чаклунка-осінь,
золотом причарувала
і в діаманти-роси
милу калину вбрала.
І як справжня ворожка,
що до лукавства схильна,
правду відкрила трошки
й“теплі” свої обійми.
Ну а потім зухвало,
поглядом злим болючим,
начебто нас скувала
стріли метала колючі.
Осінь, зухвала осінь
з норовом як у лисиці,
стелиш ти м'яко постіль
тільки на ній неспиться...