Ця осінь безнадійно особлива,
щедрує надзвичайними людьми
аби мене, невтішено-вразливу,
очистити від відчаю слізьми...
аби довести,- все іще існую,
попри смертельні рани у душі,
з собою примирити - алілуя!..
нестерпний біль сердечний приглушить.
Шось є в цій осені яснЕ, дитяче,
безпосереднє, незабутнє є,
то сонцем ніжить, то навзрид заплаче,
то вітерцем торкне плече моє.
Гіркими ароматами дурманить,
обніме листопадом золотим
і манить обіцЯнками туманно
відкрити таємниці свіжих рим...
Так хочеться їй вірити дитинно,
в осінню казку жовто-вогняну...
проте "курли" прощальне з неба лине,
розвіюючи мрію рятівну.