Цей голос розуму людського,
Цей спадок,теплоти сердець.
І рук сердечне потискання...
Усмішка,-тиха...не остання...
Початок лишень,не кінець.
А також тиша загадкова,
Здивована була розмова...
Та крик душі,непевний крок.
Життя зневірений урок.
Та пагуба,рідного слова...
Та хвилі,декількох,-стрічок.
(Понкратова.О.В.)