Коли від трунку терпнуть ноги і руки мліють від знемоги
плющем обвити теплий стан,
я поринаю в дивний стан та огортаюся в туман,
що генерує Майю.
Маю те, що маю.
Маю, маю,
маю того,
що вдягнувся в тонку тогу, невагому і тендітну.
Дітну, дітну.
На кларнеті грає Сонце,
на гобої грає Місяць.
Ну а я отут на місці хвилі хмелю випускаю,
що кохає Сонце вповні
та тримає все у купі.
- Ти казав, що все зводиться до чисел. До яких чисел?
- До простих.
- Яких це простих?
- Тих, що діляться на себе.
- Неділимих?
- Не дуркуй. Якщо число ділиться на себе, воно ділиме. Результат - одиниця.
- Все можна звести до одиниці?
- Ні. Є ще нуль.В нашому цифровому світі все зводиться до діади: одиниця-нуль.
- Все?
- Все.
- Амінь!
- Алілуя!!!
Засміялися обоє. За столом всі загули.
Випий, сонце, цього сонця. Видиш в келиху заграло?
Ми живемо в оболонці. В теплій, тихій і затишній.
Це - любов, це - мудрість світла.
Обійми мене, кохана!
© Copyright: Валентин Лученко, 2019