Маленька жінко, яблунька осіння,
Ти з золотого проросла насіння,
Під дощ і вітер, в холод і морози,
Росла, цвіла, збирала сонце й роси.
Зібрала у собі весь біль і світло,
Підкралась осінь тихо й непомітно.
На яблуневих листях й на долоні
Прожилки ліній - то мережки долі.
Маленька жінко, яблунька осіння,
Чому ж бо ти упала на коліна?
Про що тобі шепоче вранці вітер?
Не зна ніхто. А сльози - чистий бісер...