Ведьма. В колодец её очей
Прыгнуть нетрудно, да только дна
Не ощутишь ты. Несет-течет
Речка подземная. Скверный знак –
На перепутье и при луне
Встретить красавицу, злую каргу,
Молодца ясного на коне;
Скажет: «Мой конь быстроногий, тпру!»
Взглядом окинет – считай пропал,
И не спасёт осиновый кол,
И ни к чему молитвы попа –
Не успокоится в сердце боль.
– Ведьма, – шушукают там и тут, –
Приворожила уже Петра.
Юбками верть перед ним да круть,
– Уух, – усмехнулся, – бабья игра?
– Уух, – усмехнулась, – и да, и нет!
Небо надело звёздный убор,
Прихорошилось. – Придёшь ко мне?
Он и пришёл. Сам не свой с тех пор.
Бредит, не спит, всё бормочет: «Чур,
Сжалься, чаклунка, меня не мучь».
Ну а соседки судачат: «Кур..»,
Ну а соседки судачат: «Суч..».
Ведьма смеялась на всё село,
Ведьма смеялась ночи и дни,
Ведьма смеялась будто назло,
Ведьма смеялась вновь над людьми.
Ведьма смеялась, звала на дно,
Ведьма смеялась под звон церквей,
Ведьма смеялась, ну а Петро
Сгинул в колодце... её очей.
Перевод с украинского.
***
Відьма. Чаклунка
http://www.stihi.ru/2016/08/19/6886
Відьма. В колодязь її очей
легко стрибнути, та тільки дна
ти не відчуєш, несе-тече
річка підземна. Недобрий знак
на перехресті зустріти в ніч
диво-красуню, каргу стару,
парубка ясного на коні,
скаже: моругий мій коню, тпру!
Вмітить тебе – і вважай пропав,
не допоможе осики кіл,
довго ходитимеш до попа,
та не вгамується в грудях біль.
Відьма, – шепочуться там і тут, –
звела із розуму вже й Петра,
верть перед ним спідниця'ми, круть.
Уух, – посміхнувся, – відьмацька гра?
Уух, – посміхнулась, – авжеж, авжеж!
Небо ввібралося в плащ із зір,
уцяцькувалося. – Ти ж прийдеш?
Він і прийшов. Сам не свій з тих пір,
марить, не спить, примовляє: чур,
зжалься, благаю, мене не муч.
Ну а сусідки шепочуть: кур**,
ну а сусідки шепочуть: суч**.
Відьма сміялась на все село.
Відьма сміялась вночі та вдень.
Відьма сміялась усім на зло.
Відьма сміялася до людей.
Відьма сміялась під дзвін церков.
Відьма сміялася ще і ще.
Відьма сміялася, а Петро
впав у колодязь...
її очей