Місто - наче жирна туша,
Розгодована роками,
Зусібіч їй пхали - "кушать",
Та й ховала за щоками.
Розгодована нівроку -
Що й Шварнеггера задушить,
Берегла у ліжку спокій,
Сновидіння між подушок.
Їй підносили - за бабцю,
І за діда треба зїсти,
Маму, тата, що у праці -
Три тягли робочих місця.
За братів і за сестричок,
Що капризні, наче шкварки -
І за родичів, що зичать,
Щастя й радості під чарку.
Вона, щоби не образить -
Їла й стала ще товстіша,
Поборовши геть відразу -
Розросталась як на дріжджах.
Виросла до тих масштабів,
Що й мільярди їй без міри
Жирових клітин й незграбно
Ледь тримала себе в шкірі.
Та коли дійшло до принців -
Спохватилась, але пізно,
Жирна жаба й для чужинців
Стала квакати зловісно.
Сині пролежні гноїлись -
І квартали, наче складки,
Вимагали, щоб жаліли,
Ставши болем для нащадків.
Натискаючи на жалість -
Грузом в кількасот центнерів,
Диктувала маргіналам,
Як пронести тушу в двері.