(стихотворение на русском и украинском языках)
Как то раз таежною тропой,
О прекрасной жизни размышляя,
Сибиряк шел добрый и простой,
От забот, от будней отдыхая.
Ветер лесной музыкой звучал,
Сердце птичья песенка ласкала,
Он в лесу старушку повстречал,
Что грибы под елью собирала.
Подскажи, мать, времячко, прошу,
Я часы оставил дома просто.
Та сказала: "Добре, підкажу.
Зараз, синку, вже опівна шосту."
Он спросил:
"А ты откуда, мать?
Говор у тебя какой то дивный,
Тут такого вроде не слыхать!"
- "З України, синку, з України!"
- "И каким же тебя ветром занесло?
Я так понимаю путь был длинный."
- "Та було це, синку, вже давно.
Ятоді іщє була дитиной.
У нас хата кам'яна була,
Батько господарство мав велике,
І дорослі працювали й дітвора,
Вся наша сімья на тій садибі.
Та радянська влада як прийшла
Все в колгосп віддати наказала.
Хто ж не згоден був лишитися майна,
Відбирала все та виселяла.
Чуєш, синку милий, як же так?!
Кровью, потом, правдою нажите
У колгосп віддать, віддать за так
Наказали нелюді, бандити!
І до нас те лишенько прийшло.
В синіх галифе, в фуражках синіх...
Та до залізниці все село
Відвели та у вагони погрузили.
Наш столипін продмухало весь,
І від вітру та скаженого морозу.
Мій найменший братичок замерз
Та помер у тій страшній дорозі.
Нас сюди у зимку привезли,
Лише кайло та сокиру в руки дали.
Серед лісу з потягу зняли,
Та щє потим довго пішки гнали.
Ой лихі були синочку дні!
Та не кращі були в нас і ночі.
В морозяку люту привезли,
Викинули та живи як хочеш....
Але вижили не дивлячись на все,
В холобудах та землянках жили,
Голодали, синку, було зле,
Що знаходили у лісі, те і їли,
В решті решт хатиночки звели,
Щє й родгосп богатий ми створили,
Та цілинні землі підняли.
З тих земель на далі ми і жили!"
-" Где же нынче, горемычная, живёшь?
Где про своих внуков ты хлопочешь?
- "І про правнуків піклуюся також,
Хутір Олексіївський, синочок!
Щоб усе тобі розповісти,
То замало навіть тижня буде.
Знай, без Бога цього не знести,
Що жива я то Господнє чудо!"
- "Чтож, бывай мать, мне уж не забыть
Твой росказец душу леденящий!"
- "І тобі, синочку, хай щястить.
Хай в твоїм житті все буде кращє!"
Так на добром слове разошлись, Бабушка в свой хутор удалилась.
Он же дальше с мыслями про жизнь,
Что над бабушкой жестоко поглумилась.
И пусть понял он не все её слова,
Боль можно понять без перевода,
У всех душ материя одна...
И у всех сердец одна природа!