Оригінал:
Ішов холодний дощ і зупинявся,
Чоботи довгі, сірий плащ в краплинку.
Він до красуні вкотре залицявся.
Присів на річку на одну хвилинку.
Заснув собі і просто розчинився,
А як собі сорочку шив із неба!
А потім біля неї опинився.
Сумний...Сумний...Ну що красуні треба?!
Не так її сьогодні обнімає?
Чому вона і досі вередує?!
І на дорозі голий він лягає...
Та знов вона ні крапельки не чує...
Він не прийшов.Потріскалась земелька.
І сонце руки склало на травичці.
Він так кохав оте дівча маленьке...
Прийшов на мить...В кожусі...В рукавичках...
Ніхто його не бачив...Крапля впала...
Це його сльози висохлі...Дрібненькі...
Чому вона знов парубка чекала?
Чому все так?!Чому?..Чому рідненька?
Втішає вітер.Тільки дощ не чує.
Чому?..Чому?..Він просто...Не людина...
І під її віконечком ночує...
Він тільки дощ...І в цьому вся причина...
Відочка Вансель
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Шёл серый дождь холодный…так, вразвалку…
В болотных сапогах, плащ влажный, в каплях.
Казалось, он с красоткой развлекался.
Присел вон у пруда, где бродят цапли.
Заснул потом и просто…растворился…
/А тоже был хорош собой наружно!/
Потом опять пред нею очутился.
Такой печальный…Что красотке нужно?!
Не так сегодня с нею обнимался?
К чему опять ненужные капризы?!
И на дороге голым распластался…
Но вновь она не принимает визу…
Он не пришёл. Земелька вся рассохлась,
Сложило солнце руки вдоль травинки.
Он так любил её...а нынче, значит, Бог с ним?
Пришёл он в кожушке и в пелеринке.
Никто не видел…Капля лишь упала:
Слеза его скатилась, как земная…
Но как она любила, ожидала!
Та почему же так-то всё, родная?!
Затих и ветер. Только дождь не чует.
Всё почему?!.. Он с неживой личиной…
Хоть под её окошком и ночует,
Он только дождь…И в этом вся причина.